11 І 1903, Вітковіце (сьогодні Чехія) – 6 X 1944, концтабір Аушвіц-Біркенау
Біографія
Поетеса, яка писала німецькою та чеською мовами, авторка віршів, пісень, оповідань, театральних п’єс та радіопередач для дітей. Медсестра, яка доглядала за дітьми в гетто у Терезіні (Терезієнштадт), де вона не припиняла творчу діяльність.
Народилася 11 січня 1903 р. у Вітковіце біля Острави, її справжнє ім’я – Ільзе Герлінґер. Ще в ранньому віці почала писати оповідання для дітей, які швидко здобули популярність. У 1930 р. вийшла заміж за Віллі Вебера та переїхала до Праги, де писала для дитячих журналів та працювала для Чеського радіо. Метою її творчості було поєднання елементів тих культур, які були близькі її серцю – єврейської, чеської та німецької.
Під час нацистської окупації у 1939 р. їй вдалося вислати старшого сина, Гануша, разом з дитячим транспортом (Кіндертранспорт) до Англії та згодом до Швеції, де ним мала опікуватися її подруга. У лютому 1942 р. Ільзе, Віллі та їхнього молодшого сина Томмі вислали до гетто у Терезіні (Терезієнштадт), де Ільзе працювала медсестрою на нічній зміні у дитячій лікарні. Протягом перебування у гетто вона написала багато віршів німецькою, також ми знаємо музику, яку вона написала до двох з них.
У жовтні 1944 р. її чоловіка депортували до концтабору Аушвіц-Біркенау. Ільзе, не бажаючи роз’єднати сім’ю, разом з Томмі добровільно погодилась на приєднання до чоловіка. Після прибуття до табору її та дитину вислали до газової камери. Віллі Вебер вижив у таборі та помер через 30 років. Гануш Вебер пережив війну та потім проживав у Швеції. Він помер у вересні 2021 р. Творчість Ільзе була забута на багато років. Її значення оцінила Бенте Каган, яка – за повної підтримки Гануша – зайнялася художньою обробкою оповідань та поезії Ільзе.
Поетеса, яка писала німецькою та чеською мовами, авторка віршів, пісень, оповідань та радіопередач для дітей. Медсестра, яка доглядала за дітьми в гетто у Терезіні (Терезієнштадт), де вона не припиняла творчу діяльність.
Народилася 11 січня 1903 р. у Вітковіце біля Острави, її справжнє ім’я – Ільзе Герлінґер. Ще в ранньому віці почала писати оповідання для дітей, які швидко здобули популярність. У 1930 р. вийшла заміж за Віллі Вебера та переїхала до Праги, де писала для дитячих журналів та працювала для Чеського радіо. Метою її творчості було поєднання елементів тих культур, які були близькі її серцю – єврейської, чеської та німецької.
Під час нацистської окупації у 1939 р. їй вдалося вислати старшого сина, Гануша, разом з дитячим транспортом (Кіндертранспорт) до Англії та згодом до Швеції, де ним мала опікуватися її подруга. У лютому 1942 р. Ільзе, Віллі та їхнього молодшого сина Томмі вислали до гетто у Терезіні (Терезієнштадт), де Ільзе працювала медсестрою на нічній зміні у дитячій лікарні. Протягом перебування у гетто вона написала багато віршів німецькою, також ми знаємо музику, яку вона написала до двох з них.
У жовтні 1944 р. її чоловіка депортували до концтабору Аушвіц-Біркенау. Ільзе, не бажаючи роз’єднати сім’ю, разом з Томмі добровільно погодилась на приєднання до чоловіка. Після прибуття до табору її та дитину вислали до газової камери. Віллі Вебер вижив у таборі та помер через 30 років. Гануш Вебер пережив війну та потім проживав у Швеції. Він помер у вересні 2021 р. Творчість Ільзе була забута на багато років. Її значення оцінила Бенте Каган, яка – за повної підтримки Гануша – зайнялася художньою обробкою оповідань та поезії Ільзе.
Говорить валізка
З польської переклала Наталія Бельченко
На боці в мене напис «Франкфурт-на-Майні».
Валізка я, де власник мій, чому його немає?
Він до грудей горнув мене із зіркою Давида,
це був сліпий старенький, давно його не видно.
У подорожах разом ми обійшли пів світу,
як стіл і як подушка змогла йому служити.
Це був сліпий старенький, і слід по нім здимів,
де мій товариш вірний впродовж стількох років?
Чому мене при вході в бараки лишили?
На боці видно досі ім’я його миле.
В мені вже тільки хустка і кухлик для води,
та ще таблички брайлем лежать в мені завжди.
Як він мене віднайде у купі валізок?
Хіба що всі обмацає зверху до низу.
На боці напис крейдою – «Франкфурт-на-Майні».
Валізка я, де власник мій, чому його немає?
[…]
—
Лист моєму синові („Brief an mein Kind”)
З польської переклала Наталія Бельченко
Спів: Бенте Каган
Переклад на англійську мову: Дейвід Кір Райт
Музика: Бенте Каган і Даріуш Сьвіноґа
Запис концерту в синагозі у Стокгольмі 27 січня 2000 року.
Коханий синку мій, минуло вже три літа,
з тих пір як вирушив ти з Праги на край світу.
Перон, купе – лице схиляєш на прощання,
твоє волосся цілувала я востаннє!
Чужинка-жінка там піклується про тебе,
нехай Господь їй приготує місце в небі,
про це з-за гір і моря молитви мої –
вона твій янгол, синку, тож люби її!
А в нас тут прізвища забрали з іменами,
як із худобою поводяться із нами,
на шиї бляшка, номер. Тільки дав би Бог,
щоб з батьком із твоїм замешкать нам удвох!
Чи ти здоровий, сонце, справи як шкільні?
Без колисанок засинаєш ти чи ні?
Ах, скільки вже разів у сні ввижалось лиш,
що ти не в Швеції – зі мною поруч спиш…
Та тільки думка час від часу промайне,
чи зрозуміти зможеш зараз ти мене?
Напевно зовсім ти забув уже німецьку.
А я, ти добре знаєш, не вивчала шведську.
Кумедно! У моєму серці ти дитина –
та стану мамою дорослого я сина!
Чи ти будуєш досі вежі з пластиліну?
Я так давно уже не бачила родину…
Якщо вночі чергую, довго час пливе,
і тьмяна лампа кида світло ледь живе,
коли сни діток прошу Бога берегти,
мені ввижаєшся в дитині кожній – ти…
І хоч сумую я без тебе повсякчас,
як добре, синку, те, що відстань ділить нас,
велика відстань ділить нас.
Світає, знов сумний пишу для тебе лист,
Чи прочитаєш ти його колись…
Чи прочитаєш його колись.
Фотографії Ільзе Вебер та її сім’ї з альбому Гануша Вебера
—
Фотографії були подаровані Фундації Бенте Каган Ганушом Вебером.