12 VII 1892, Дрогобич — 19 XI 1942, Дрогобич (сьогоднішня Україна)

Назад

PL  |  DE  |  ENG  | NO |  UKR

Біографія

Народжений у Дрогобичі письменник, графік, художник та автор рисунків. Автор збірок „Sklepy cynamonowe” („Цинамонові крамниці”) та „Sanatorium pod klepsydrą” („Санаторій під клепсидрою”) – оповідань, які читають та аналізують у всьому світі. Дехто називає його творцем-генієм та міфічною постаттю, він і сьогодні надихає інших художників.

Народився 12 липня 1892 р. у Дрогобичі в сім’ї торговця тканинами. Сім’я належала до єврейської релігійної громади, але не дотримувалася єврейських традицій. Вдома вони спілкувалися польською мовою. Будинок, в якому жив Бруно, був описаний ним у збірці оповідань „Sklepy cynamonowe” („Цинамонові крамниці”). Після того, як він отримав атестат зрілості, вивчав архітектуру у Львівській політехніці. Під час Першої світової війни сім’я Шульца провела декілька місяців у Відні. Після смерті батька у 1915 р. Бруно взяв на себе обов’язок утримувати сім’ю. Постійну роботу він розпочав у 1924 р.,був вчителем рисунку в дрогобицькій гімназії, пізніше також навчав ручних робіт.

Його письменницький дебют відбувся у 1933 р., коли у журналі „Wiadomości Literackie” („Літературні новини”) було надруковане оповідання „Ptaki” („Птахи”). У цьому ж році, завдяки підтримці Зоф’ї Налковської, була видана збірка „Цинамонові крамниці”. Скромний учитель з маленького містечка швидко здобув славу та став важливою постаттю літературного життя Варшави. У 1937 р. видав збірку „Санаторій під клепсидрою”. Підтримував зв’язок з багатьма художниками та письменниками, зокрема з Вітольдом Ґомбровичом, Артуром Сандауером, Віткацієм та Деборою Фоґель. Його художня і літературна творчість розповідають про багатозначність та складність внутрішнього життя їхнього автора. Ще й досі намагаються знайти невиданий, таємничий роман Шульца „Mesjasz” („Месія”), який імовірно зберігся у рукописній версії.

Німці увійшли до Дрогобича у 1941 р. Бруно Шульц тоді потрапив „під опіку” відомого своєю жорстокістю гестапівця Фелікса Ландау, для якого виконував різні художні роботи. Загинув від рук іншого гестапівця, був застрелений на вулиці рідного міста 19 листопада 1942 р. До сьогоднішнього дня творчість Шульца викликає велике зацікавлення дослідників та читачів у всьому світі.

Народжений у Дрогобичі письменник, графік, художник та автор рисунків. Автор збірок „Sklepy cynamonowe” („Цинамонові крамниці”) та „Sanatorium pod klepsydrą” („Санаторій під клепсидрою”) – оповідань, які читають та аналізують у всьому світі. Дехто називає його творцем-генієм та міфічною постаттю, він і сьогодні надихає інших художників.

 Народився 12 липня 1892 р. у Дрогобичі в сім’ї торговця тканинами. Сім’я належала до єврейської релігійної громади, але не дотримувалася єврейських традицій. Вдома вони спілкувалися польською мовою. Будинок, в якому жив Бруно, був описаний ним у збірці оповідань „Sklepy cynamonowe” („Цинамонові крамниці”). Після того, як він отримав атестат зрілості, вивчав архітектуру у Львівській політехніці. Під час Першої світової війни сім’я Шульца провела декілька місяців у Відні. Після смерті батька у 1915 р. Бруно взяв на себе обов’язок утримувати сім’ю. Постійну роботу він розпочав у 1924 р., був вчителем рисунку в дрогобицькій гімназії, пізніше також навчав ручних робіт.

 Його письменницький дебют відбувся у 1933 р., коли у журналі „Wiadomości Literackie” („Літературні новини”) було надруковане оповідання „Ptaki” („Птахи”). У цьому ж році, завдяки підтримці Зоф’ї Налковської, була видана збірка „Цинамонові крамниці”. Скромний учитель з маленького містечка швидко здобув славу та став важливою постаттю літературного життя Варшави. У 1937 р. видав збірку „Санаторій під клепсидрою”. Підтримував зв’язок з багатьма художниками та письменниками, зокрема з Вітольдом Ґомбровичом, Артуром Сандауером, Віткацієм та Деборою Фоґель. Його художня і літературна творчість розповідають про багатозначність та складність внутрішнього життя їхнього автора. Ще й досі намагаються знайти невиданий, таємничий роман Шульца „Mesjasz” („Месія”), який імовірно зберігся у рукописній версії.

Німці увійшли до Дрогобича у 1941 р. Бруно Шульц тоді потрапив „під опіку” відомого своєю жорстокістю гестапівця Фелікса Ландау, для якого виконував різні художні роботи. Загинув від рук іншого гестапівця, був застрелений на вулиці рідного міста 19 листопада 1942 р. До сьогоднішнього дня творчість Шульца викликає велике зацікавлення дослідників та читачів у всьому світі.


Весна, XVI
оповідання зі збірки Санаторій під Клепсидрою
переклад з польської: Юрій Андрухович

У міському парку тепер щовечора музика й алеями перетікає весняна променада. Усі кружляють і повертаються, минаються і зустрічаються в симетричних, стало повторюваних арабесках. Молоді чоловіки зодягли нові весняні капелюхи й недбало перебирають долонями рукавички. Крізь стовбури дерев і живоплоти просвічують сукенки дівчат у сусідніх алеях. Вони йдуть парами, вихитуючи стегнами, вони пишняться піною мережив та плісе і, мов лебеді, несуть на собі ті рожеві й білі пишноти – дзвони розквітлого мусліну; час від часу вони висаджують їх на лавку, наче втомлені їхнім пустим парадом, і самі осідають всією великою трояндою з газу й батисту, що розкривається, переливаючись усіма пелюстками. Й тоді показуються закладені одна на одну й перехрещені ноги, сплетені в білу, невідпорної притягальності форму, а молоді фланери, проходячи повз них, мовкнуть і бліднуть, уражені силою аргументу, дощенту переконані й переможені.

Настає мить перед самісіньким смерком, і барви світу гарнішають. Усі вони здіймаються на котурни, стають палкими, святковими і сумовитими. Парк відразу наповнюється рожевим верніксом, лискучим лаком, від якого все навколо стає дуже кольоровим і підсвіченим. Але вже в цих барвах з’являється надто глибока лазур, якась заяскрава і тим-то вже підозріла краса. Ще одна мить – і паркова гущавина, ледь посипана молодою зеленню, гілляста і поки що гола, вся наскрізь просвічує рожевою годиною смерку, в яку домішано бальзам холоду і напущено невимовного смутку речей, назавше і смертельно гарних.

Тоді зненацька весь парк стає величезним і мовчазним, урочисто-зосередженим оркестром, який під завмерлою паличкою дириґента чекає, поки в ньому дозріє й закипить музика. І раптом над цією потужною, потенційною й жагучою симфонією западає швидкий і кольоровий театральний смерк, ніби під дією звуків, які ґвалтовно набрякають в усіх інструментах – десь високо молоду зелень пронизує голос вивільги, зашитої в гущавині – й от навколо стає врочисто, самотньо і, мов у вечірньому лісі, пізно.

Ледь відчутний повів лине верхівками дерев, з яких осипається, ніби дріж, сухий наліт черемхи – невисловлений та гіркий. Високо під присмерковим небом пересипається і стікає безмежним зітханням смерті той гіркий аромат, ув який ронять сльози перші зірки, ніби бузковий цвіт, викрадений у блідо-лілової ночі. (Ох, знаю: батько в неї був корабельний лікар, а мати квартеронка. Це на неї щоночі чекає коло причалу той малий і темний річковий пароплав з колесами на боках – і не засвічує ліхтарів).

Відтак у ті захоплені кружлянням пари, в молодиків та дівчат, які все ще перетинаються в рівномірних наверненнях, увіходять якась дивна сила і натхнення. Кожний з юнаків стає гарним і невідпорним, як Дон Жуан, перевершує себе гордо й переможно, і в погляді здобуває настільки вбивчу міць, що дівочі серця спиняються. Дівчатам же глибшають очі, а в них відкриваються якісь глибокі сади з розгалуженими алеями, лабіринти парків, темні й шумні. Їхні зіниці більшають святковим блиском, без опору відкриваються і впускають завойовників на алеї своїх темних садів, що безліч разів і симетрично розходяться навсібіч, ніби строфи канцони, щоб зустрітися і знайтися, як у сумній римі, на рожевих площах, довкола круглих клумб або перед фонтанами, які палають найпізнішим вогнем зорі, а тоді знову розійтися і розлитися серед чорних масивів парку, вечірніх гущавин, дедалі густіших і шумкіших, поміж якими вони зникають і губляться, ніби поміж заплутаних лаштунків, оксамитних портьєр і затишних альковів. І не знати коли крізь холод отих понуріших садів вони заходять у цілком забуті чужі хащі, в якийсь інший, темніший шум дерев, що простелюється жалобним крепом, ув якому темрява ферментує й вироджується, а тиша псується протягом цілих років мовчання і фантастично розкладається, мов у старих забутих бочках з-під вина.

Блукаючи так навпомацки у чорному плюші тих парків, вони врешті зустрічаються на самотній галявині, під останнім багрянцем заходу сонця, понад ставом, що здавен заростає чорною патиною, й на крихкій балюстраді, десь на рубежі часу, біля задньої хвіртки світу, знову знаходять себе в якомусь давно минулому житті, в далекому передіснуванні, і, затягнуті в чужий час, у шатах віддалених століть, без кінця схлипують над мусліном якогось шлейфу і, спинаючись до недосягнутих присяг або спускаючися сходами забуття, сягають якихось вершин і меж, поза якими вже тільки смерть і заціпеніння безіменної розкоші.

З колекції Музею літератури Адама Міцкевича у Варшаві

З колекції Музею літератури Адама Міцкевича у Варшаві

З колекції Музею літератури Адама Міцкевича у Варшаві

З колекції Музею літератури Адама Міцкевича у Варшаві

З колекції Музею літератури Адама Міцкевича у Варшаві

З колекції Музею літератури Адама Міцкевича у Варшаві

З колекції Музею літератури Адама Міцкевича у Варшаві

Skip to content