3 липня 1885 р., село Максимовичі (Білорусь)
– 1941 р. гетто в Мінську
Біографія
Поетеса та авторка прози, яка писала їдишем. У 30-их рр. вона була ймовірно єдиною членкинею єврейської секції Спілки письменників Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки. Особливо близькими для неї були теми села та природи, а також поточні суспільні проблеми.
Народилася 3 липня 1885 р. у селі Максимовичі на території сучасної Білорусі. Її батько працював лісничим, мама була домогосподаркою. Вдома було десятеро дітей. Саме мати передала Сарі любов до літератури. В дорослому віці Сара працювала керівником міської бібліотеки у Бобруйську. Час від часу брала участь у зустрічах для письменників-початківців в Мінську. У 1935 р. переїхала з сім’єю до Мінська за пропозицією міської партійної організації єврейської секції Спілки письменників Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки, у якій Сара була ймовірно єдиною жінкою. Там розпочала вечірнє навчання на філологічному факультеті Білоруського вищого педагогічного інституту. Одночасно працювала та займалася домом. Була матір’ю трьох синів. У 30-их рр. один з них помер від пневмонії. Вона сильно пережила цю втрату.
Сара Каґан писала їдишем. Вона була представницею покоління єврейських письменників, які увійшли до літератури вже після революції. Її дебют відбувся у 1929 р., протягом довоєнної декади з’явилися збірки її віршів: В дорозі, Моя Батьківщина, Наші люди та збірка оповідань Перша премія. Перед війною вона також видала роман Скрипаль. У 1940 р. вийшла збірка її оповідань у перекладі на білоруську мову авторства Змітрока Бядулі. Була членкинею редакції їдишомовного літературного часопису „Штерн”. Авторка торкалася поточних справ, та особливо близькою для неї була тематика села: природа Білорусі та селянські герої.
Німецька армія зайняла Мінськ у 1941 р. Сара разом із сім’єю опинилася тоді у гетто, і там загинула разом із чоловіком та молодшим сином. Старший син загинув у боях на фронті. Ніхто з найближчих її родичів не дожив до кінця війни.
Проект Far vos?, який Coffeemilka (Юліана Міколуцька) реалізовала в 2021
Сара Каґан в проекті Far vos?
Z języka jidysz przełożyli: Katarzyna Taczyńska i Piotr Zadworny
Któż to puka w moje okno nad ranem?
Któż to puka tak ostrożnie.
Budzę się szybko i odpowiadam:
„Zaczekaj chwileczkę, już idę, już idę!”
Unoszę zasłonę bezgłośnie,
do okna zbliżam się prędko,
szczęście wypełnia szyby,
Oczy wpatrują się w siebie:
„Mamo!”
„Córko!”
„Dziecko moje kochane,
czemuś przyszła niezapowiedziana?
Czemuś listu nie posłała,
żebym z powitaniem wyszła ci naprzeciw?”
„Mój list nie wyprzedziłby mnie, Mamo,
ni statkiem, ni pociągiem, ni konno,
unoszę się na błękitnym nieboskłonie,
a dziś schodzę do Ciebie na ziemię.
Otwórz, Mamo, opowiem Ci później,
o spadochronach, wysokościach, o wszystkim,
skoczyłam z siedmiu tysięcy metrów,
lecz teraz całować chcę Cię najczulej!”
Otwieram okno na oścież,
Córka jak gołąb wlatuje w me progi.
Pokój wypełnia blask córki młodzieńczy,
choć wkrótce powróci w ciąg dalszy swej drogi.
„Bądź zdrowa, Mamo, dobra i kochana,
przyfrunęłam tu tylko na chwilę,
czekają tam na mnie już samoloty
otwarte pola za naszą wsią.
Łzy z oczu ocieram,
widzę słońce wysoko na niebie,
moja córka już odleciała hen gdzieś daleko!
„Bądź zdrowa, Córeczko, tęskno mi do Ciebie!”
Z języka jidysz przełożyli: Katarzyna Taczyńska i Piotr Zadworny
Mińsku, mój Mińsku, stary bolszewiku,
pospiesznym pociągiem do ciebie gnam,
wzrok szybę przewierca, szczęście przenika do szpiku,
a serce od każdego spojrzenia puszcza się w tan.
Nie do poznania zmieniłeś się chłopie,
rozrosłeś potężnie, zmężniałeś solidnie,
a tam – ileż kominów stoi ufryzowanych
w młodzieńcze czupryny na sztorc.
Radość pełna, oko radości nie kryje,
Wyrywa się okrzyk szczęścia:
Mińsku, zuch z Ciebie! Mińsk, niech nam żyje!
Mińsku, mój Mińsku, stary bolszewiku,
mogę podziwiać cię tak rok po roku,
nie na próżno partia lata temu Tobie
powierzyła zjazd pierwszy, we własnej osobie.
Поетеса та авторка прози, яка писала їдишем. У 30-их рр. вона була ймовірно єдиною членкинею єврейської секції Спілки письменників Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки. Особливо близькими для неї були теми села та природи, а також поточні суспільні проблеми.
Народилася 3 липня 1885 р. у селі Максимовичі на території сучасної Білорусі. Її батько працював лісничим, мама була домогосподаркою. Вдома було десятеро дітей. Саме мати передала Сарі любов до літератури. В дорослому віці Сара працювала керівником міської бібліотеки у Бобруйську. Час від часу брала участь у зустрічах для письменників-початківців в Мінську. У 1935 р. переїхала з сім’єю до Мінська за пропозицією міської партійної організації єврейської секції Спілки письменників Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки, у якій Сара була ймовірно єдиною жінкою. Там розпочала вечірнє навчання на філологічному факультеті Білоруського вищого педагогічного інституту. Одночасно працювала та займалася домом. Була матір’ю трьох синів. У 30-их рр. один з них помер від пневмонії. Вона сильно пережила цю втрату.
Сара Каґан писала їдишем. Вона була представницею покоління єврейських письменників, які увійшли до літератури вже після революції. Її дебют відбувся у 1929 р., протягом довоєнної декади з’явилися збірки її віршів: В дорозі, Моя Батьківщина, Наші люди та збірка оповідань Перша премія. Перед війною вона також видала роман Скрипаль. У 1940 р. вийшла збірка її оповідань у перекладі на білоруську мову авторства Змітрока Бядулі. Була членкинею редакції їдишомовного літературного часопису „Штерн”. Авторка торкалася поточних справ, та особливо близькою для неї була тематика села: природа Білорусі та селянські герої.
Німецька армія зайняла Мінськ у 1941 р. Сара разом із сім’єю опинилася тоді у гетто, і там загинула разом із чоловіком та молодшим сином. Старший син загинув у боях на фронті. Ніхто з найближчих її родичів не дожив до кінця війни.