1914, Варшава — 8 V 1943, гетто у Варшавi

Назад

PL  |  DE  |  ENG  |  UKR

Біографія

Поет, публіцист, сатирик та естрадний актор. Автор текстів і пісень, які співала вся Варшава. Він був хроністом варшавського гетто, автором гімну повстанців, його також називали хроністом потопаючих.

Народився у 1914 р. у Варшаві та його творчість передусім була пов’язана зі столицею. Від початку 30-их рр. аж до вибуху війни співпрацював з „Naszym Przeglądem” (“Нашим Оглядом”)  – щоденником єврейської меншини у Варшаві. Писав також для сатиричного тижневика „Szpilki) („Шпильки”), натоміст його тексти на суспільно-політичну тематику виходили на сторінках газети „Robotnik” (“Робітник”). Писав виключно польською мовою, особливо любив творити для кабаре. Також писав тексти пісень та співпрацював з театрами: „13 rzędów” („13 рядів”), „Ali Baba” („Алі Баба”) та „Тіп Топ”.

Після вибуху війни разом з дружиною переїхав до Білостоку, де почав працювати у Театрі Мініатюр. На початку 1940 р. повернувся до Варшави та опинився у гетто. Там працював в кафе для митців „Sztuka” („Мистецтво”), де виступали також акторка кабаре Віра Ґран та піаніст Владислав Шпільман. Співпрацював з групою Онеґ Шабат – підпільною організацією, яка документувала життя у варшавському гетто. Писав вірші, які розповідали про Катастрофу єврейської нації.

У 1942 р. йому вдалося уникнути депортації до табору. Він опинився у майстерні, де виробляли щітки для одного з німецьких підприємств. Окрім роботи для окупанта там займалися підпільним виробництвом вибухових матеріалів та організували підтримку для Архіву Рінґельблюма, тобто Підпільного архіву гетто Варшави, який створили у 1940 р. завдяки ініціативі Емануеля Рінґельблюма. Владислав безуспішно намагався знайти прихисток в арійській частині міста. Він загинув під час повстання у варшавському гетто у квітні 1943 р.

Поет, публіцист, сатирик та естрадний актор. Автор текстів і пісень, які співала вся Варшава. Він був хроністом варшавського гетто, автором гімну повстанців, його також називали хроністом потопаючих.

Народився у 1914 р. у Варшаві та його творчість передусім була пов’язана зі столицею. Від початку 30-их рр. аж до вибуху війни співпрацював з „Naszym Przeglądem” (“Нашим Оглядом”)  – щоденником єврейської меншини у Варшаві. Писав також для сатиричного тижневика „Szpilki” („Шпильки”), натоміст його тексти на суспільно-політичну тематику виходили на сторінках газети „Robotnik” (“Робітник”). Писав виключно польською мовою, особливо любив творити для кабаре. Також писав тексти пісень та співпрацював з театрами: „13 rzędów” („13 рядів”), „Ali Baba” („Алі Баба”) та „Тіп Топ”.

Після вибуху війни разом з дружиною переїхав до Білостоку, де почав працювати у Театрі Мініатюр. На початку 1940 р. повернувся до Варшави та опинився у гетто. Там працював в кафе для митців „Sztuka” („Мистецтво”), де виступали також акторка кабаре Віра Ґран та піаніст Владислав Шпільман. Співпрацював з групою Онеґ Шабат – підпільною організацією, яка документувала життя у варшавському гетто. Писав вірші, які розповідали про Катастрофу єврейської нації.

У 1942 р. йому вдалося уникнути депортації до табору. Він опинився у майстерні, де виробляли щітки для одного з німецьких підприємств. Окрім роботи для окупанта там займалися підпільним виробництвом вибухових матеріалів та організували підтримку для Архіву Рінґельблюма, тобто Підпільного архіву гетто Варшави, який створили у 1940 р. завдяки ініціативі Емануеля Рінґельблюма. Владислав безуспішно намагався знайти прихисток в арійській частині міста. Він загинув під час повстання у варшавському гетто у квітні 1943 р.

Вікно на той бік
З польської переклала Наталія Бельченко

На той бік віконце в мене,
зухвале єврейське віконце
на парк Красінського файний,
де листя в дощі та сонці…
Під вечір сіро-бузковий
гілля застигає в поклоні –
зглядають арійські дерева
в єврейське моє завіконня…
Мені ж із вікна визирати
не можна тепер далебі,
єврейські кроти… хробаччя…
лишатися мусять сліпі.
Ховаються хай у норах
в роботі своїй довіку,
нема чого їм дивитись,
не треба єврейських вікон…
А я… коли ніч надходить,
щоб знищити все й затерти,
в пітьмі тулюсь до віконця,
дивлюсь… пожадливо й вперто…
Краду я принишклу Варшаву,
далекі зірки та гомін,
будинків начерки й вулиць,
і зранених веж відломи…
Краду я Ратуші абрис,
іще над театром зависнути
дозволить Вахмістр-місяченько
такому контрабандистові…
Встромляються жадібні очі,
як леза в плоть ночі сяйнисто,
в варшавський вечір безмовний,
в моє затемнене місто…
Коли ж я маю запаси
на завтра, а може, й більше
магічно здіймаю руки,
прощаюсь із містом принишклим…
заплющую в шепоті очі 
Варшаво моя, відгукнися…

І кришки безмовні роялі 
відкрили по всьому місту…
Здіймаються мов за наказом
безсилі, журливі, важезні,
й ширяє із сотні роялів
шопенівський дух в полонезі…
І кличуть мене клавікорди
у тиші стражденній щосили,
і містом лунають акорди
з-під клавіш мертвотно-білих…
Кінець… опускаю руки…
Зника полонез Шопена…
Погано це, що насправді
На той бік віконце в мене…

Владислав Шленґель спирає голову на плече Іґнаца Папельбаума, автор фотографії невідомий, 1931 р.

Владислав Шленґель з …, автор фотографії невідомий, квітень 1931 р.

Фотографії взяті з фондів Єврейського історичного інституту імені Емануеля Рінґельблюма.